Одяг

Нераз уявляємо собі, що теперішній селянський одяг, це давний одяг словянський. Але справді річ мається інакше. Навіть найзвичайніша і невибаглива селянська ноша з далекої закутини Полісся це вже одяг, що протягом століть перейшов багато змін і мабуть нічого не залишилося у ньому із прасловянських часів. Вже й у давні часи одяг нераз змінявся, бо таксамо як нині, люди охотно переймали чужу моду і готові чужосторонні одежі.
Простий словянський одяг складався зі штанів, сорочки і свити. Штани були найважливішою частиною одежі. Грек Прокопій оповідає про словян: «Деякі не мають ані сорочки ані плаща, але тільки в коротких штанах стають битися з ворогами». Ібн-Дусте каже про Русь: «Штани носять широкі, сто мір іде на кожні; одягаючи такі штани, збирають їх коло коліна і привязують до нього». Штани появилися вперше у словян і інших середнєвічних народів; старовинні греки і римляни цієї частини одягу не знали. Словянська назва штанів була «ноговиці» або «гаща»; у гуцулів ще дотепер називаються вони гачі. Цілий одяг звався «порти».
Сорочка або «сорочиця» була довга або коротка; таксамо різного вигляду була свита, одяг з рукавами. Носили теж плащ щось як опанчу чи кирею, без рукавів; спинали його запинкою на рамені. Назва кожух походить від кожі — шкіри. Зразу далеко більше одягів було зі шкіри і футер, бо диких звірів було багато і кожний міг футро добути. Полотно було дорожче, бо ткацтво ще не дійшло до розвитку.
Заможні люди одягалися у різнороднішу одежу. Араб ібн-Фадлан описав нам одяг, в який прибрано помершого багатого купця: наділи на нього широкі штани, панчохи, чоботи, куртку і шовкову свиту з золотими гудзами, а на голову шапку, обшиту соболем.
У словянських могилах знаходяться подібні одяги з шовку й оксамиту, ткані золотом і сріблом з дорогими ґудзиками. Пояси бувають ремінні або ткані. При поясі була нераз мошонка на підручні речі, як ніж та кремінь й огниви щоб кресати вогонь. Чоботи бували невисокі, гостроносі, деколи теж з холявами.
Варяги, а за ними й словяни, любувалися у різнородних прикрасах. Носили нашийники, бранзолєти, перстені, а жінки також намиста із скляних, камяних або металевих коралин, заушниці, ковтки й інше.
Ібн-Фадлан так пише про жіночі прикраси: «Кожна жінка в них має на грудях коробочку, залізну, мідяну, срібну або золоту, відповідно до стану і заможносте чоловіка; така коробочка має каблучку і до неї причеплений ніж, також на грудях. На шиї мають золоті і срібні ланцюги. Як чоловік має десять тисяч діргем (срібний гріш), купує жінці ланцюг, як має двадцять тисяч, купує два ланцюги, і так кожного разу, як прибуває в нього десять тисяч діргем, дає жінці нового ланцюга, так що деякі мають багато ланцюгів на шиї. Найкраща оздоба у них зелені коралі зі скла; всяким способом намагаються їх здобути, купують одну коралинку по діргемі і з них нижуть намиста своїм жінкам».
Але деякі визначні люди убиралися дуже просто: Святослав мав на собі звичайну білу одіж і нічим не відрізнявся від товаришів.

Їжа

Великі пущі, де жили словяни, достарчали багато звірини і наші предки найбільше живилися дичиною. Деякі племена їли всяке мясо, інші вважали нечистим мясо бобрів, вивірок, лисів, хомяків і ін. Пізніше поширилася домашня худоба. Словяни споживали не тільки мясо волів, корів, овець, але й коней. Мясо пекли або варили у казанах. Здавна уживали також молока, і коровячого і кобилячого, і робили сир. Пізніше кобиляче молоко вважали нечистим і також перестали їсти коняче мясо.
Можна було також їсти доволі дикої птиці, а з домашньої уживали кури і від них яйця. Риби також мали досхочу, але рак не був у пошанівку; була приповідка: «Не звір серед звірів їжак, не риба серед риб рак».
Далеко менше знали рослинної їжі. Каші вживали мало; найбільше поширене було пшоно з проса і «сочиво» з сочевиці, їли також варену пшеницю, часом з медом. З городини була тільки ріпа, чосник, цибуля, мак; пізніше з Греції прийшли огірки, а на іншу городину треба було чекати ще кілька століть. До страв вживали також рослинного олію.
З муки пекли паляниці і хліб. Муку заливали окропом, додавали квас (дріжджа), місили тісто і пекли у печі. Мука була груба, з жорен, кращих родів муки ще не знали. Не знати, коли навчилися варити тісто.
З напитків здавна був мед. Словяни вживали питного меду понад міру, впивалися часто до нестями, як це читаємо у літописі про деревлян. Любили також кисіль; муку розмішували у воді, варили її і підливали медом, розведеним водою. З Греції приходило вже вино і варяги вживали його радо. «Вони дуже охочі до вина, пють його день і ніч, так що деколи хтось з них і вмирає з чаркою в руках», каже про Русь ібн-Фадлан.

Будівництво

По словам візантійського історика Прокопія, анти жили в дебелих «хижах», що їх будували з хворосту й обмазували глиною. На різьбах кольони цісаря Траяна в Римі, де зображено оселі даків, мешканців долішнього Дунаю, бачимо поверхові доми серед обширних подвір, обведених частоколом. На обісті стояли господарські будинки — стайні, стодоли, шпихлірі, тощо. Напевне подібні до будинків даків були й будинки наших найстарших предків. Будинки багатих, як і тепер, різнилися від будинків убогих. Останні вдоволялися одною «клітю» або «зрубом», що в ньому не було комина ні вікон. Світло входило й дим виходив дверми. Заможніші будували по дві «кліти» — теплу з печею й «холодну» без печі, де жили літом. Будинки багатіїв звалися «палатами» або «хоромами». В партері таких «хоромів» були «підкліти» або «клітини» (комори), над ними була властива домівка — одрина, або спальня. Нерідко бувало й відкрите «крильце» на поверсі, в роді нинішнього ганку чи балькону. Траплявся й другий поверх з «теремом» або світлицею, а над цілим будинком підіймалася сторожева башта. При таких будинках можна вже говорити про первопочини архітектурного мистецтва на Україні. Багацькі доми були будовані не тільки з увагою на потребу й вигоду, але й на красу, на естетичне вражіння. Для цього особливо чепурилися покрівлі будинків. Звичайно ставили покрівлі на два гострі спади, при чому хребет покрівлі закінчувався мальованим гребенем, що його звали «кнезьком». Кінці «кнезька» украшували різьбленими орнаментами на подобу сонць та кінських голов. Крім деревляних будинків ставили й муровані, хоч рідше. Літопис згадує мурований «Ольгин двір», а поблизу Десятинної церкви в Києві розкопано фундаменти якоїсь старшої мурованої будівлі, що була мабуть княжим теремом. Тут таки найдено останки мармурової узористої долівки. Стіни теремів покривали матерійними опонами та килимами, а стелі розмальовували в різні фантастичні взори.
В деяких місцевостях, замість деревляних хат будували землянки, що їх нам описує арабський подорожник ібн-Дуст: «В землі словян буває такий великий холод, що кожен із них викопує собі щось в роді пивниці, покриває її деревляною, гостроконечною покрівлею, що то їх бачимо на християнських церквах, а на цю покрівлю нагортає землю. У такі пивниці пересолюються словяни з усією сімєю й узявши дров та каміння, розжарюють його до червоного. Колиж каміння розжариться, поливають його водою, з чого витворюється пара, яка нагріває землянку до того, що всі в ній скидають одежу.
Ібн-Дуст не каже, які це українські племена користувалися такими землянками. Мабуть належали до них деревляни, що літом жили в лісах під отвертим небом, а на зиму ховалися до землянок.

Обстанова

Найдавнішу обстанову українських домів творили лави, столи та стільці. Окрасою кімнат були пишно розмальовані скрині, замикані найвигадливішими замками. Ліжка появилися пізніше, їх місце довго заступає «постіль», розіслана просто на долівці. Килими, що ними покривалося все в кімнаті, привозили зі сходу, а згодом виробляли на місці.

Вірування

Кожна поганська релігія виказує цілу низку розвоєвих ступнів, з яких слід підмітити два найважніші: перший, це — фетишизм, коли народ обожає поодинокі сили природи, другий — політеїзм, коли ці сили стають в уявленні народу окремими богами й богинями, з точно окресленими ролями й ознаками почитання. Розвиваючись далі, політеїзм усталює родинні взаємини поміж богами, ставлючи на їх чоло найстаршого батька всіх богів й споріднюючи його з рештою богів. Така стисло окреслена родина богів була у греків, а відтак герман, але це не виключало рівночасного почитання поодиноких сил природи, що ставали божками.
Поганські вірування словян взагалі, а українців зокрема, відзначує своєрідна, молодеча невиробленість. Правда, вже наші предки — анти вірили в найвищого з богів, що володів громами, йому приносили жертви, складали рбіти й до нього зверталися з молитвами в прикрих хвилинах свого життя. Але ні в VI сторіччі ні три сторіччя згодом, не усталили українці розподілу роль та влади поміж поодинокими богами ані остаточно не оформили свого релігійного культу. Все тут було пливке й довільне й радше підходило під рівень чарів, забобонів і магії, ніж того, що звемо релігією. Рівночасно це не перешкодило тому, що коли на Україні завели христіянство, то воно не зразу стало релігією народніх мас, що продовжували свої давні чари, забобони й заклинання, при чому цілу низку давніх поганських богів переіменували на христіянських святців, а старі поганські обряди пристосували до різних христіянських свят. Можна сміло сказати, що масове поширення христіянства на Україні починається щойно від помонгольської доби. До того часу христіянство було вірою верхів, а маси жили в поганстві, формально тільки називаючи себе христіянами.

Сварог

У «Слові св. Григорія», де багато уваги присвячено залишкам поганства на охрещеній Україні, говориться на одному місці, що українці вірять у «Сварожитця». Назву подібну стрічаємо в мітольогії балтійських словян (Зваразіці), але коли в них це бог війни, то в нас Сварожитець чи Сварожич це бог вогню, а краще кажучи сонця, що сушить жито й дає йому змогу доспівати. В київському літописному списку з 1114 р. наведено оповідання про те, що в Єгипті володів колись Гефест, за якого почали люди кувати залізо та почався обряд вінчання. По ньому володів його син Геліос — сонце. Літописець аж двічі завважує, що той єгипетський Гефест, це наш Сварог, а його син — сонце, це наш Дажбог. Сварог, завважив літописець, це те саме, що литовський Теля, «великий коваль, що скував свойому синові сонце й кинув його на небо». Сварог чи Сварожич, це можливо той найвищий бог антів, що згодом уступив у нас місце Перунові — богові грому.

Ох и бредятину, ты публикуешь. Ты хоть сам читал, что публикуешь?

Как знать, в каждой бредятине можно найти долю истины.

Ну, Сварожитець скорее всего типа житель там чего то, а Сварожич больше как потомок рода сварога, то есть это все имена производные, и как то не указывают на одного человека.

Сначала предисловие.
По современным и общепринятим меркам, словяне а с ними и украинцы, дикие дикие невесть из какой задницы взявшиеся племена, еще недавно бегавшие с дубинками и лазившие по деревьям, на фоне великих и древних египтов, греций, римов и остальных вечных цивилизаций, не говоря уж о вечных евреях. Что ж до украинцев, то это вообще что то непонятное, молодое и сопливое, и взялось то же толи от поляков толь с окраины великомогучей россии, со своей непонятной, хотя вроде бы просто искаженной поляками мовой. Ну просто недоразумение в пику старшему брату. Так что та невзлюбили поляки русских, и придумали украинцев, и нахрен ваще непонятна.
Ну ладна, хрен с этим всем, и как та неособо то и достает такое самих украинцев, что то им глобально наплевать, как и кто изголяется по из поводу. И это то вот и удивительно, у них нет объединяющего исторического мифа, нет теорий древнейшего от сотворенья мира происхождения, особенностей и превосходства. При таких раскладах может существовать лиш какой то взброд еще даже не осознавший себя единым целым. Но этого нет, невесть как почему когда и зачем сие произошло, по крайне мере в дошедшем как та до сего дня прошлом не просматривается такой обьединительный период. Да и по свидетельствам "древноопупевших" соседей, на территории Украины в разные времена бичевало хрен знат сколька народов, хрен знат из каких краев, ну мима пробегавших, хазар мазар сколотов скифов антов кимерийцев и хрен знат чего еще.
Складывается такое впечатление что был какой то кисель из протоплазмы, которому дали государственность, научили разговаривать, писать, считать, и загнали в цивилизацию. И в мове ничего своего нет, все слова от разных, и пробегавших мимо и вообще и духом не пахнувших на сей территории, племен и народов, все что сплюнули то и осталось.
Берут слово, о, нашли похожее у кого то, знач оно появилось в мове, языке, от когото. Ну и хрен с ним.

Все было бы нечего, но вот незадача, множество всяких несуразностей и прочего явно навевают мысль о том что все вышеизложенное полнейшая лажа.
Геногенеалогия говорит что ну небыло ни какой такой дикой протоплазмы, и кто такие славяне откуда взялись и когда пришли на эту землю. И на этом фоне бред традиционных представлений светится просто как рождественная елка ночью. Да и многое другое, ранее незамеченное, чему особо то и не придавали значения, указывает на совсем иную историкомифологическую линию.
Вкратце, род R1a1 - славяне и украинцы в частности являются прямыми потомками его, как и множество иных современных народов, около 6000 лет назад перевалил через карпаты в районе черновцов, и вышел на просторы эвропы. До того он обитал в районе южных балкан, и там возраст общего предка около 12 тысяч лет. Род освоил европу, азию дошел до индии и китая, осуществил миграцию с запада на восток. Словяне это та часть рода которая довольствовалась проживанием на освоенных по пришедствии с балкан территориях, и не пошедшей в восточные странствия.
Украинцы есть одной из веточек рода оставшихся на прежнем месте, и небыло у них ни какого процесса объединения и осознания целостности и единства народа, просто изначально один род, ветка от основного, рос и развивался на своей территории, и небыло ни какой нужды придумывать какие то единства, оно исходило из родствености, и по сей день непозабытой. И весь период известной истории характерен тем что работал не на объединение народа а на его разобщение, но тем не менее не сумевший этого сделать.
А из дошедших до сего дня имен народов зафиксированных на нашей территории могли быть лиш те кто тут жил с времен прихода и тех кто мимо пробегал, а последняя волна пробегающих была с востока на запад, и это была миграция другого, хоть и родственного рода - R1b.
Когда род R1a1 мигрировал на восток, то оставил за собою языковой шлейф, давший и индо и иранские языки,
Аналогично род R1b оставил за собою шлейф тюркских языков, хотя придя в европу, на места современного пребывания, их языки относят к индоевропеской семье, исключение язык басков, если не пратюркский, то эрбин, предшественник пратюркского.

То что языки входящие в семью родственны и меют многа общих слов, еще не так интересно, интересно иное, языки разделяются по морфологии, и флективность языка можно так сказать "изобретение" рода R1a1, и ею "страдают" большинство индоевропейких языков, причем основные словянские чисто флективны. Для иных, более характерна агглютинация.

Таким образом, великодревние, европейцы, пройдя "болото протоплазмы", подхватили, как спид, и флексивность и индоевропейскость.
Ну представте, что конкистадоры пошуршав по аборигенам, вдруг прихватили языки майя и ацтеков.
Но, так как, болото протоплазмы так и осталось болотом протоплазмы, значит "конкистадорам" с востока там нефига несветило, так скать с дачным участком, их просто поперли дальше, незабыв при этом их цивилизовать до такой степени, что они отказались от родного языка, и при этом всякие статусы их собственных великомогучих, были просто похерены. Все это наталкивает на вполне здравую мыслю, что пробегающий род R1b столкнулси не с протоплазмой, а с офигенной по тем меркам цивилизацией, которая и вкрутила мозги дикарям. А современный хисторический расклад, превративший ту цивилизацию в дикую протоплазму, свидетельствует о том что цивилизированным дикарям, та древняя цивилизация насыпала достаточно соли на хвост, что они постарались в последствии стереть всякие воспоминания о бывшей цивилизации, когда им предоставилась такая возможность. И тут уж не нужно особо гадать, что стало основным стирателем, это христианство.
Как там, а, "наверное боги сошли с ума", встреча дикаря с современной цивилизацией.
Теперь вернемся к бреду, не-бредятине Фенікса.

Почти чта бред.
Но, эт не я сказал боги эт те от кого металургия?
В статье, далекой от рассматриванемой тематики, там просто о методах датирования и проверки, градуировки, радиоуглеродного способа.
Недавно я уж давал эти картинки.
http://hbar.phys.msu.ru/gorm/fomenko/chern.htm




Медный век, ранняя и средняя бронза.
Как видим, вполне видно откель та появились все эти "железные" то биш металургические боги, эт по материалам анализов металургических объектов по углероду14. Для дикаря с дубинкой, дикарь с мечом наверное был богом, да и боги наверное сошли с ума, разбрасывая стрелы с металоом где не попадя
Че мы там видим, на картах, балканы, и шлейф по Украине, ну прямь тебе иллюстрация течения протоплазмы с балкан в европу.
Так чта, бредятина Феникса, на таком фоне, вполне могет быть хоть и бредом, но не лишенным оснований.
Да и упоминание протоплазменного происхождения ихних богов, встречаетси довольна часта.
Тут тебе чо хош, даж конан-варвар кимерийский, и ахилл.


Да и генетический анализ останков скифских курганов дает в основном все тот же род дикой протоплазмы.
Так что вполне возможно, что Феникс в своей бредятине, где то, чужих называет своими а своих чужими, но это не страшно, о былом нам то и осталось только сказки и придумывать, но и в сказках мого быть не все сказочным. В любом случае, если подходить к сказке с точки зрения реальности, то по крайней мере нужно убедительно доказать что энто просто бред. Помниш, как там, сказка ложь да в ней намек.
Так що, Фенікс, скоріше за все буде Сварог, ніж Сварожич, так як Перун, а не Перунович. Для нас наче все одно, яле якось десь читав, що наймення мало неабияке значення, і богів у звичному розумінні не було, як і язичництва, то скоріше за всього був культ предків, й видатний предок грав роль начебто бога, але тільки начебто. Тому і відношення було інше, допоміг батько - хвала йому, як обдурив, то сокирою порубали і в дніпро скинули, а на томісць іншого з дуба вистругали. Бо не раби божі були, а сини, а гуртом і батька бити можна. Розберуться, авжеж родичі.
А як рідню забули, то і стали ні чим іншим як протоплазмою, без історії, без памяті про батьків своїх, все хрисиянство вихолостило.
Ну а хто вищий хто низщий, то вже мабуть неважливо, скоріше за все кожен прадід щось корисне давав у цілком певних питаннях.

Так, про що се забув, а мова, мова українська дика дика, росла сама без чиїхось цивільних зусиль, гілочка від прапрамови, і то для лінгвістів не дивина, вони й самі про це знають. Ось тільки офісторія їм мозги пудрить, та ні не про мову, про язик, більшість відносить його коріння із східнославянської гулки, а по суті він із південнословянської, родич болгарскої, бо вони з церковнословянської, штучної, яка в свою чергу в основі має солунський діалект (сучасне місто салоніки, батьківщина кирила і мефодія).

В чому бредятина?

Та у тому що все це таки так би мовити художня лтература на історичні теми, звісно ж не твоя а запозичена моливо навіть у істориків, але й у ній можливо є зерна істини.
А взагалі, як нічого достоменно невідомо то піде і така художня література, і щоб її спростувати потрібні вже більш достовірні факти.
Отож, коли такі є, і мені це цікаво, я потроху коректую твою літературу.
І так вже виходить, не з мого наміру, що вносимі поправки тільки розширюють твої казки, та в таких речах що ти і гадки немав.
Між іншим, таки цікаво б було щоб відомості про давне минуле надходили не з художніх уявлень, а з більш достовірних джерел. Але на жаль таких немає, християнство з усім упоралося.
І цікаво, щож то там накоїли наші предки, що всі матеріальні згадки були винищені під корінь і зроблена нова історія.
Десь приблизно відомий проміжок часу зачистки, оріентовно 15-16 століття.

Дажбог

Чи справді Дажбог був богом сонця й сином Сварога чи Сварожича в первісній українській мітольогії, не можна сказати з певністю. Можливе, що і рід і ролю прироблено йому пізніше, але певне те, що був він божеством прихильним і доброзичливим для людей. Вказувала на те сама його назва від «давати» — Дажбог то Дайбог. Можливе теж, що в дійсності Дажбог не був божеством, а тільки молитовним зворотом «дай боже!», що потім в уяві літописців став окремим божеством.

Стрибог

Назва й істота цього божества невияснена. Дослідники називають його «богом зустрічі», що його внуками є вітри, прозвані так у «Слові о полку Ігоревім».

Перун

Найвиразніше з усіх поганських богів України зарисовується в нашому уявленні бог лискавки-грому — Перун. В Густинському літопису говориться, що Перун був найстаршим з богів; його зображували в виді чоловіка з дорогоцінним каменем у руках і йому, як головному богові, приносили найбільші жертви. В договорі з греками в 944 р. хрещені українці присягали в церкві Іллі, а погани клялися перед кумиром (ставником) Перуна й Велеса. Коли князь Володимир заволодів Києвом, то поставив кумирі на холмі назовні теремного двора: «Перуна деревляного, а голова його срібна, а вус золотий», як каже літопис. Крім цього поставив Володимир кумирі Хорсові, Дажбогові, Стрибогові, Симарглі й Мокоші. Скрізь, при всякій нагоді, імя Перуна ставили на першому місці, йому теж припало найбільше ганьби й поневірки, як Володимир охрестив Україну. Ставник Перуна волочили кіньми, били палицями й топили у воді. По своїй природі, Перун, хоч і був грізним богом лискавки й грому, але він був теж богом життєдайного дощу, а його грім не тільки вбивав і запалював, але й проганяв засуху, задуху й смерть. З іменем Перуна звязано на Україні багато місцевостей та урочищ. В жертву Перунові приносили не тільки тваринні жертви, але й людські, з невільників узятих в бою. Літопис оповідає про двох варягів — христіян, яких принесли в Києві Перунові в жертву.

Велес

Неменче почитаним від Перуна був на Україні бог тварини — Велес або Волос. Ідол цього бога стояв в XI сторіччі в Ростові. Перше аніж став богом тварини, був мабуть Велес, подібно, як Сварог і Дажбог богом сонця, бож не даром у «Слові о полку Ігоревому» співець Боян прозваний «Велесовим унуком». Коли прийняли христіянство, заступив місце Велеса св. Власій, так само як прикмети Перуна переніс народ на св. Іллю.

Інші боги

Про решту поганських богів України не можна сказати й того, що ми сказали про Сварога, Дажбога, Стрибога, Перуна та Велеса. Поза їх назвами не збереглося до нас нічого: ні їх місце на українському Олімпі, ні їх роля в людському житті невияснені.