Ірина Магрицька,
доцент Східноукраїнського національного
університету імені Володимира Даля,
кавалер ордена княгині Ольги ІІІ ступеня,
член ВО "Свобода"
______________________

Нещодавно я запитала у своїх студентів-першокурсників, що їм відомо про ОУН і УПА, і з подивом почула від них, що члени цих організацій були бандитами, які вбивали, вирізали і вішали мирних мешканці Західної України, і що це були вороги українського народу. Це говорять молоді луганці (значить, їх так навчали в школі!), а що вже говорити про більш старших моїх земляків? Зрозуміло, що вони не мають іншої інформації, окрім спотвореної. І їх, очевидно, немає в чому винити: звідки вони дізнаються правду?

Але відомо, що колишній полковник держбезпеки Георгій Санніков, який особисто брав участь у війні проти Організації українських націоналістів і допитував у київській в'язниці МҐБ командувача УПА полковника Василя Кука, у книзі спогадів "Большая охота" (видана в Москві 2002 р.) писав: "Я поважав цю людину, свого противника, за його ідеологічну стійкість, за непокірність долі, за безстрашність та мужність". Санніков упродовж багатьох років прагнув зрозуміти, чому він та його колеги "виграли цю війну в західній Україні, але так і не перемогли". І сам же відповів на це запитання:

"Що змушувало практично ніколи не здаватися оунівців? Що змушувало їх гинути з піснями "Ще не вмерла Україна", "Ой ти Галю"? Які пружини приходили в дію, коли останньою думкою смертельно пораненого, вже вмираючого оунівця було рішення підірвати себе гранатою, та при цьому притиснути її рукою до обличчя і висмикнути чеку в останню секунду ще живої думки — так знівечити обличчя, щоб ніхто не міг упізнати і використати його у своїй роботі проти підпілля?.. Що ж це за сила така? У всіх подібних випадках ця сила називається любов'ю до Батьківщини".

І справді: війна, яку вела ОУН 1939-1954 рр. на своїй землі, була найзвичайнісіньким національно-визвольним рухом. Кредо цих людей було "Бог, свобода, Україна", девіз — "Або здобудеш Українську державу, або помреш у боротьбі за неї".

Мало хто знає, що оунівці боролися з німцями та енкаведистами не тільки в Галичині, а й на Полтавщині та в Донбасі. Діяльність ОУН поширювалася на всю Україну. Первинний задум був таким: спочатку у Львові, а потім у Києві проголошується відновлення української держави, а похідні групи, які готувалися ще до війни, у міру захоплення німцями України створять місцеві владні структури. Таким чином знизу буде формуватися Українська держава.

І навіть після того, як у вересні 1941 року гітлерівці дали інструкцію винищувати бандерівців (це сталося після проголошення у Львові Української держави, що німці сприйняли як заколот проти рейху), діяльність таких похідних груп продовжувалася і вони досягли Донбасу. Причому західників у цих групах були одиниці, а основною масою було місцеве населення, передусім колишні комсомольці. (Про це можна дізнатися з документальних свідчень членів УПА, які діяли на східних теренах України і потрапили до КГБ чи до СМЕРШу і на яких завели справи, а також зі свідчень тих, хто врятувався за кордоном і написав про це, як Євген Стахів — у мемуарах "Крізь тюрми, підпілля і кордони. Повість мого життя"). І зовсім мало хто з наших земляків знає, що в 40-х роках у Донбасі до оунівців ставилися навіть краще, ніж на Галичині.

Такими ж або майже такими методами, як і оунівці, виборювали або виборюють свою свободу ірландці, палестинці, ангольці, курди та алжирці. Але якщо російська свідомість легко визнає право цих народів на самовизначення, на антиколоніальну війну, то оунівців у радянській та сучасній Росії інакше, як "зрадниками", "убивцями", "бандитами", "фашистськими посіпаками" не називають. У чому ж справа? Лише в тому, що "бандерівський" рух, на відміну від інших рухів, був об'єктивно спрямований проти імперських інтересів Росії, причому був ефективним, добре організованим, послідовним і непримиренним. І від нього не можна було відкупитися черговим протекторатом. А раз так, у російського керівництва залишався лише шлях його пропагандистської демонізації.

Величезний загін комуністичних пропагандистів упродовж останніх 60 років створював негативний символ "бандерівця", і ця робота не припиняється й нині. У середовищі російських істориків (навіть академічних), за винятком окремих осіб, навіть немає спроб розібратися в дражливих для Росії фактах української історії. Тому "бандерівець" з'являється у сприйнятті середнього росіянина як модель найгірших рис українця, як втілення "поганої" України, на відміну від ідеалу хорошої України — Малоросії, що перебуває під повним політичним та духовним контролем Росії. "Бандерівець" — це тип анти-росіянина уже через те, що він мріє про Україну як про самостійну державу. А ці мрії, в уявленні росіян як державного народу, нікому, крім них, не припустимі.

Така поведінка українця багатьма росіянами сприймається як виклик і агресія, як потенційна загроза їхній імперії.

До речі, російська свідомість схильна кваліфікувати як "український буржуазний націоналізм" наявність в українця елементарної самосвідомості, що сприймається як шовіністична русофобія; нормою ж уважають повну відсутність української самосвідомості. Власне, до цієї "норми" багато століть намагалися привести всіх українців, в окремих регіонах це майже вдалося, зокрема на сході України і на етнічних українських землях на території Російської федерації.

Багато хто з росіян схильні приписувати "бандерівцям" ту ворожість до себе, яку вони самі відчувають до свідомих у національному плані українців. І тоді теза "ми їх ненавидимо" змінюється на зручнішу і психологічно виграшну — "вони нас ненавидять".

Тут потрібно звернути увагу на специфічні психокомплекси в російській свідомості. Російська громадськість любить обговорювати ворожі почуття інших народів відносно росіян, але всіляко ухиляється від обговорення та аналізу власних негативних почуттів до інших — євреїв, татар, кавказців, українців, прибалтів, скрізь і всюди підмінюючи серйозний рівень розгляду клоунадами з полум'яними запевняннями простих людей в любові до сусіда-інородця або зворушливою історією взаємовідносин окремого росіянина з окремим неросіянином.

До речі, участь реальних бандерівців у створенні негативного міфу про них була мінімальною — інше зробила російська свідомість з її специфічними, сформованими такою самою специфічною історією, особливостями. Дещо про ці особливості можна прочитати в російських авторів. Ось що писав петербурзький історик Валерій Возгрін у газеті "Голос Криму": "…На цьому камені вільно обраних несвободи та деспотизму будувалася майбутня Росія. Потім зміцнилися сільські общини, що воскрешали племінний диктат більшості та презирство до особистості, маніхейськи жорстоке розділення світу на "наших" і "ненаших" та відповідні подвійна мораль і норми співжиття (для своїх — одні, для чужих — інші). Тобто, по суті, аморалізм, що став поступово однією з найразючіших рис, які вже точно "аршином спільним не виміряти".

А класик російської літератури Фьодор Достоєвскій казав, що люди схильні ненавидіти тих, кому вони заподіяли зло. Дійсно, важко піднятися над давніми племінними комплексами розділення світу на "своїх" і "чужих" і моралі для своїх і чужих; неймовірно важко віддати належне тим, хто був об'єктивно проти керівництва Росії, проти її каральних органів і військ, і при цьому був правий, а його дії були етично справедливі та історично виправдані. Але якщо Росія колись повернеться до демократичного варіанта розвитку, їй доведеться таки зробити самокритичні висновки і визнати таки історичну справедливість українського визвольного руху 40-50-х років ХХ століття.

Сьогодні ж ми бачимо зовсім інше: саме зараз Росія переживає черговий за останні 50 років "ренесанс" сталінщини. Наймерзотніші злочини тоталітарного режиму не просто виправдовуються, а навіть оспівуються та героїзуються.

Так, нещодавно пройшла ціла серія присвоєння звання Героя Росії колишнім сталінським шпигунам. Самого Сталіна росіяни поставили чи не на перше місце в загальнонаціональному телепроекті "Ім'я Росії". А на сторінках російської газети "Независимое военное обозрение" (№ 45 за 2008 р.) подано захоплену рецензію Віктора Мяснікова на видання МВС Російської Федерації "НКВД-МВД СССР в борьбе с бандитизмом и вооруженным националистическим подпольем на Западной Украине, в западной Беларуси и Прибалтике (1939-1956 гг.): Сборник документов" (составители Н.И. Владимирцев, А.И. Кокурин. — М., 2008). Ця рецензія є справжнім гімном сталінським карателям, сумарна кількість жертв яких, за даними органів прокуратури та МВС, що були надані 1991 року російському парламенту, дорівнює 50 млн. 114 тисяч 267 осіб (!!!).

Виявляється, масові арешти, депортації та розстріли населення на цих територіях були зовсім не злочином проти людства, не державним тероризмом, а "заходами з очищення від антирадянського, кримінального та соціально небезпечного елемента". Автор рецензії щиро дивується, чому це прибалти такі "корисні" дії називають своєю національною трагедією. Так само, як і поляки — розстріл військами НКВД у Катині та під Харковом 26 тисяч польських офіцерів та інтелігентів у 1939 р.

Від таких виявів російської самобутності нормальній людині стає моторошно. Російський письменник Віктор Суворов (він же — Володимир Різун) пояснює це явище так: "Проблема Росії полягає в тому, що пуповина, яка зв'язує нинішню Росію з колишнім режимом — комуністична пуповина — не обрізана, не обірвана. Кровний зв'язок зберігається, і поки цей кровний і духовний зв'язок зберігається, гниття продовжується".

У нинішній Росії здійснюється переслідування істориків, письменників, журналістів, які не приховують своїх антисталінських поглядів. Натомість усе активніше викриваються злочини нацизму. Причому однобоке їх викриття іде пліч-о-пліч із замовчуванням на державному рівні й водночас виправданням злочинів комунізму. Для цього й використовуються пропагандистські радянські штампи і символи, в тому числі й про вояків ОУН.

На території самої України ці штампи і символи є наріжним каменем усієї пропаганди лівих та проросійських партій та організацій, а також органів місцевого самоврядування (що чудово демонструють луганські обласна та міська рада), які майже всуціль складаються з представників таких партій та організацій. Це робиться з метою зіштовхування західних і східних регіонів держави, залякування російського і російськомовного населення сходу і півдня якоюсь жахливою, жорстокою, невідомою, а тому ще страшнішою силою.

Уявлення широкої російської громадськості про епопею ОУН-УПА зводяться до сукупності негативних міфологем. Робота ж з документами розкриває іншу картину.

Наприклад, той же Степан Бандера ніколи не страждав русофобією, неприйняттям росіян як таких лише за те, що вони росіяни. Не страждав він подібним ставленням і до поляків, угорців, румунів, євреїв. Цікавий факт: за свідченням керівників червоних партизан, число неукраїнців у складі УПА сягало 40%-50%! Ставлення ж Степана Бандери до інших народів визначалося ставленням самих цих народів до незалежності України.

Ось як провідник ОУН визначав статус росіян у майбутній самостійній Українській державі: "Вимога повної лояльності стосовно України та її визвольної боротьби стоїть на першому місці. Тим росіянам, які відповідають цим вимогам, потрібно гарантувати й забезпечити повну та всебічну рівноправність у всіх громадянських правах і повну свободу їхнього національного розвитку, відповідно до міжнародних принципів щодо національних меншин. Це саме стосується й інших національних груп в Україні".

Що ж до тих, хто веде підривну роботу проти України та українського народу, то таких, за словами лідера українських націоналістів, "необхідно знешкоджувати доступними в цій ситуації методами, відповідно до міжнародних правил" (С. Бандера "Перспективи української революції". — Мюнхен, 1978. — С. 593-594). Таке ставлення до національних меншин існує у всіх країнах, які прийнято називати цивілізованими. До лояльних громадян — гранично лояльне, до нелояльних — нелояльне. Антидержавна діяльність не заохочується ніде, крім, на жаль, нинішньої України.

Отож , у світлі нещодавньої відміни суду Указу Президента В. Ющенка про присвоєння Степанові Бандері почесного звання Героя України є нічим іншим, як доказом того, що нинішня влада (яка, як відомо, дуже "опікується" українськими судами) не знає історію українського народу і не бажає сприймати її такою, якою вона є. У своєму намаганні повернути нас до радянського світобачення вона прагне дезавуювати ті політичні та соціальні цінності, за втілення яких боролися провідники ОУН і УПА; прагне перекреслити положення чинної Конституції України про тисячолітню державотворчу традицію, звівши її виключно до часів СРСР, як це вже спробував зробити Віктор Янукович у промові до Дня Незалежності у 2010 році.

Нинішній владі вигідно, щоб молоді українці не ставили свободу народу та свободу людини над усі інші земні вартості, тому вона робить усе можливе, щоб дегероїзувати справжніх українських героїв — Степана Бандеру, Романа Шухевича та ін.

Один із провідних ідеологів Української Головної Визвольної Ради Петро Полтава (Федун) писав, що повстанці ведуть боротьбу "за справжню демократію, проти диктатури і тоталітаризму всіх мастей, за свободу слова, друку, зборів, світогляду, за забезпечення за національними меншостями в України всіх національних і громадських прав, проти всесилля поліції, за таку владу в державі, яка найвищим своїм обов'язком уважатиме служіння інтересам народу, а не своїм імперіялістичним плянам".

Чи не здається вам, шановні, що ці слова написані сьогодні?

Отже, боротьба за Незалежну Україну триває, і від нині сущих поколінь залежить, чи скоро буде справа Степана Бандери і Романа Шухевича доведена до перемоги.



Повідомлення було змінено 1 разів. Востаннє: 17.01.2011 в 11:42. Зміну вніс: ВАРТОВИЙ.

Прочитал....ответ...БРЕД,,,,,,и на этом все....

дуже "повна та аргументована" відповідь.. з вами все ясно - БИДЛОСОВОК)

ВАРТОВИЙ,Чому ж зараз по всім каналам ТБ ми бачимо виключно прапори свободівців,і так мало молоді з іших націоналістичних партій та осередків?Де ж нащадки УПА?Та чи є вони справжні? Недавно созванивалась с приятелем из Западной,он говорит:теперь ваша очередь поднимать Восток.А мы уже устали что-либо доказывать.Средств мало,молодежь занимается собой.Короче,никому ничего не надо.Как все это поднимать,одному Всевышнему известно..

Очень сложный вопрос для украинца за тридцать.
Никто не задавал себе вопрос, почему в годы Великой Отечественной войны под знамена окупантов (например, дивизия СС "Галиччина") стали ТЫСЯЧИ украинцев? Почему УПА до 50-х годов воевала в схронах, опираясь на поддержку населения?
Тем, кто затрудняется ответить, задам другой вопрос. Пошли бы вы воевать в Красную армию, если бы за то, что ваша семья отказалась сдать в колхоз единственную корову, вашу мать бойцы НКВД убили на пороге собственного дома, отца расстреляли в застенках, жену изнасиловали и убили на пересылке, а дети погибли по пути в Сибирь?

Элементарно, Ватсон. Воевали то не за Русь матушку, а лишь за истерзанное ее тело большевиками - евреями. Холуями банкиров из Уолл-стрита во главе с Яковом Шифом по спец заказу англосаксонцев, которым ТАКОЕ государство было как кость в горле.
Русских истерзали евреи в 1918 - 1922 году. В руку им крест.
Так что все эти проблемы 1941-1942 года возникли лишь из-за того, что не мог грузин окропить восстановленно мертвое тело живой водой. Не было у не го живой воды. Небыло Руси матушки. А было лишь ее тело. Территория. Но это мертвое тело. И оно поэтому и отторгло ее жителей. Оно уничтожило само себя.

паттайец, зачем так сложно.
Зачем приплетать всякие личности и пугала всех мастей, все гораздо проще, это конфликт интересов власти и народа, и тут неуместны ни какие пугала.

Думаете встанет?

"Русский народ есть в высшей степени поляризованный народ, то есть совмещение противоположностей.
Им можно очароваться и разочароваться, от него всегда можно ждать неожиданностей, он в высшей степени способен внушить к себе сильную любовь и сильную ненависть.
Николай Александрович Бердяев

Имеется в виду восток Украины, и тут следующий расчет, если поднимится запад, возможна гражданская война, если восток, ее не будет.
Запад нежелает в угоду власти сокращать народ Украины, лучше власть пустить под нож.
Так что, прозрение востока, весьма дорого обходится всем остальным, что раньше произойдет, лопнет терпение у одних, или наступит прозрение у других неизвестно, а от этого зависит многое.
И это такие вещи, что их так просто не измериш.

Впалне можно пойти чтобы получить ружие, а куда повернуть ишо посмотреть.

Но тагда черна армия каторой буду помогать, могет убить мать моей падруги али друга?

Или ещё хужее, меня заставят убить близких мне людей?

Аружие можно было добыть и не идя в красную армию, завалив вилами нкавэдиста.

Так именно и было в те времена, стоило бы власти абазвать твой папа или мама врагом народа, и ты бы вынужден был бы их сам и "замачить", если бы им эта нужна была. А патом пришел бы и твой черед.
А ОУН-УПА, вовсе не питались маленькими детишками, как это им приписывают.
Вся их вина состоит в том что они осмелились защищать себя и своих близких.

Дід Орій,

Классик сказал, что "нет ничего страшнее русского бунта". Зря вы считаете, что восток не сможет объединиться с западом для того, чтобы дать отпор сегодняшней власти. Да, восток - это "венигрет" из различных народов и менталитетов, но наличие русского языка, как языка общения, еще не говорит о том, что они не граждане Украины. Для меня, жителя востока Украины так же близки проблеммы моих сограждан на западе, юге или севере. Могилы моих предков находятся в Закрпатье, Волыни, Киеве, Сумщине, Запоржье. Я не делю Украину. Это моя Родина, моя земля, и я, если надо, готов защищать интересы этой страны и этого народа, даже с оружием в руках.

Что касается воиноа УПА, то считаю что оценка их деятельности еще будет дана историками и обществом. Гражданским обществом, которое, надеюсь, у нас будет.

Повідомлення було змінено 1 разів. Востаннє: 13.03.2011 в 19:50. Зміну вніс: onedon.

А где вы такое вычитали? Если имеете ввиду Украину, если Украину и Россию, то.. "однажды лебедь раком щуку"...
Если вы внимательно читаете то что я пишу, то должны бы не делать таких утверждений, ибо "Я не делю Украину. Это моя Родина, моя земля, и я, если надо, готов защищать интересы этой страны и этого народа, даже с оружием в руках." И у мня не просматриваются предков ни в Закарпатье ни на Волыни, ареал обитания центр и восток, имею родствеников и в Россие, и во многих иных странах. Вот только интересов государства, мне разделять как то не хочется, особенно сегодняшнего, оно мне просто чуждо.
Описывая восток и запад Украины, я просто говорю как что есть, и почему так есть, по моему мнению. И никогда не выдумывайте что то за меня, если вы что то не понимаете, просто спросите, я вам всегда расскажу, что как и почему я так думаю.
Свою оценку ОУН-УПА я уже дал, и не на основе нравится - не нравится.
И что такое "Гражданское общество"?
Терминов много всякоразных, и мне не понятно что именно вы имеете ввиду.
И у нас ничего никогда не будет, если мы этого сами не сделаем.

Я нахожусь на украинском сайте.



Расскажите!

Может быть я идеалист. Гражданское общество - где люди уважают себя, уважают других, где депутат отстаивает интересы своих избирателей, а не тех, кто ему больше платит и существует действенная система быстрого отзыва и замены депутата. Где на вопрос чиновника: "Ты кто такой?", следует ответ:"Налогоплательщик!". И чиновник вытягивается по струнке, потому что перед ним находится человек, для которого и за деньги которого он работает. Где люди имеют права, а главное их отстаивают. Для них работают ВСЕ государственные органы и структуры. Где люди создают и учавствуют в политических структурах и у них на это есть время, желание и терпение. Мимо этого общества не проходит ни одно правонарушение или злоупотребление. И мнение общества является решающим.

Гражданское общество - где люди уважают себя, уважают других, где депутат отстаивает интересы своих избирателей, а не тех, кто ему больше платит и существует действенная система быстрого отзыва и замены депутата.

Как видим, даже вики дает иную трактовку гражданского общества, отмежевывая его от власти государства, гражданское общество и государство антогонисты, у них разные интересы.

Государственный чиновник это винтик государственной машины, которая отстаивает интересы правящего класса, а не всякого любого поперечного плательщика налогов, когда рекет собирает дань с торговцев, и говорит кто таков, ни один из них и не пикнет подобным образом. Чиновник вытянется по струнке, только перед представителем правящего класса, ибо его интересы он и призван защищать.
Так что дело тут не в какой либо такой системе, а в том, какой класс находится у власти, ни один чиновник не будет прогибатся перед бомжом.
Для что бы чиновник прогибался, вы должны или стать членом правящего класса (в наших координатах, олигархом) или привести свой класс, к которому вы принадлежите, к власти.